Головна » 2014 Листопад 26 » Виховна година "Народні звичаї та обряди зимого циклу"
18:31 Виховна година "Народні звичаї та обряди зимого циклу" | |
 Мета: поглибити рівень знань учнів про історичні витоки народних свят, традиційних ритуалів та обрядів зимового циклу. Викликати в учнів бажання вивчати та відроджувати українські звичаї, традиції, обряди, які є духовними скарбами українського народу.
Форма проведення: віртуальна мандрівка.
Хід виховного заходу
Вступне слово викладача
Шановні друзі! Народні свята, традиції, звичаї та вірування – це духовні скарби українського народу. Традиції – це те, що перейшло від одного покоління до іншого, що унаслідувано від попередніх поколінь. Вірування – релігійні уявлення про навколишню дійсність. Звичаї – це ті неписані закони, якими користуються в найменших щоденних і
найбільших всенаціональних справах. Звичаї, а також мова, – це ті найміцніші елементи, що об'єднують окремих людей в один народ, в одну націю. Звичаї, традиції, вірування українців продовжують жити в народних святах, які прийшли з глибини віків і стали для нашого народу духовною культурою. Кожна пора року має свої неповторні свята. Надворі зима. Тому сьогодні я запрошую вас у віртуальну мандрівку “Зимові народні свята. Традиції, вірування та звичаї українців”. Мета нашої особистісно орієнтованої виховної години – поглибити рівень ваших знань про історичні витоки народних свят, традиційні ритуали та обряди зимового циклу; допомогти вам відчути неповторність народно-пісенної обрядової поезії, української народної пісні.
(Зображення на мультимедійному екрані. Тема, мета виховного
заходу та визначення згадуваних народознавчих термінів).
Мандруйте з нами у світ звичаїв, легенд, переказів, чаруючий світ календарно-обрядової поезії, світ духовної краси наших предків. Захоплюйтеся ними, переймайтеся ними, вивчайте їх!
(Звучить мелодія: звуки віхоли, завірюхи)
Ми в зимовому місяці грудні. Бо саме в цьому місяці починалося нашими предками дійство підготовки до майбутнього року, а разом з ним надходив час розваг сільської молоді, розваг, сповнених чарами первісної поезії нашого народу. У народі говорили: “У грудні що не день, то свято”. Саме взимку селяни мали повне право на відпочинок: всі господарські роботи закінчено, зібрано врожай, оброблено ниву. Тож не випадково, мабуть, найбільше народних свят припадає саме на зимові місяці.
Цікаво знати, яке ж перше свято із зимового циклу?
Діти висловлюють свої думки.
Це Введення, християнське свято, що знаменувало собою початок зимового циклу обрядовості. У народі казали: “Введення прийде, свят наведе”. Відзначають його 4 грудня. І дійсно, після Введення йшла ціла низка дуже популярних в народі свят: Катерини, Андрія, Варвари, Сави і Миколи, Ганни і нарешті Різдво, Новий рік, Водохрещі. А чому свято так називається – Введення в храм Пресвятої Богородиці?
Учень 1. За Священним Переказом, праведне подружжя Іоаким і Анна, у яких не було дітей, молячись, дали обіцянку, якщо народиться у них дитя, віддадуть його на службу Богу. І отримавши дарунок від Бога, дитя, через три роки, саме 4 грудня, трирічну Марію, майбутню матір Ісуса Христа, було передано своїми батьками у Храм Господній. Цим самим батьки виконали обіцянку, дану Господу.
(Зображення на мультимедійному екрані. Ікона, яка відтворює
момент сходження трирічної Марії на церковний поміст храму
Господнього )
Учень 2. А я знаю, що в день Введення старі, незаможні люди та жінки намагалися не заходити до чужої домівки. Це була погана ознака. Вважалося доброю прикметою, що віщувала здоров’я, щастя, добробут в оселі, якщо до хати першим зайде молодий, гарний чоловік та ще й з грошима. Часто у ролі полазника (так називали того, хто зайшов у хату) виступали свійські тварини (вівця, коза, навіть кінь) , яких урочисто заводили в хату і годували.
Вчитель. А от 7 грудня – жіноче свято – День Великомучениці Катерини. Дослідники християнських вірувань вважають, що в давнину це було свято дівочої долі, але згодом церква пов'язала його зі святою Катериною (“чиста душею” – так перекладається її ім'я з
грецької).
Учень 3. Життя Катерини припало на кінець III – початок IV ст. – період найтяжчих гонінь на християн за часів імператора Максиміліана. Катерина була дочкою грецького царя Ксантоса. Александрія, де мешкала родина царя, вважалася тоді справжнім центром наук та мистецтв. Здібна та допитлива дівчина вивчала філософію, діалектику, ораторське мистецтво, риторику, була обізнана з творами видатних на той час лікарів, знала чимало мов. Мати Катерини була таємною християнкою, і через неї дівчина познайомилася з християнським ученням, яке справило на неї надзвичайне враження. Завдяки розуму й обізнаності в багатьох науках Катерина обернула в християнську віру багатьох людей і завжди перемагала в спорі з язичницькими філософами. Все це разом із рідкісною вродою зробило дівчину надзвичайно гордою, і серед чоловіків вона не знаходила рівного собі. Коли ж підійшла пора виходити заміж, батьки почали шукати для доньки нареченого, але вона й слухати не хотіла про нього і одного разу сказала: “Якщо ви наполягаєте, я вийду заміж. Але знайдіть мені такого юнака, який буде подібний до мене у чотирьох обдаруваннях, якими я, як ви запевняєте, перевершую всіх інших дівчат. Хай він буде подібний до мене у благородстві, у красі, у багатстві та в розумі; якщо ж у нього буде відсутній хоча б один хист, він не вартий мене”. Довго шукали батьки нареченого для своєї дитини, але все було даремно. За порадою вони звернулися до одного старця, який давно довідався про високі моральні якості Катерини і вирішив схилити її до “пізнання Христа, Царя Небесного”. Ось що він сказав дівчині: “Знаю тільки одного прекрасного юнака, який, без сумніву, перевершує тебе в усіх обдаруваннях, про які ти казала; краса його перемагає сяйво сонця, премудрість його – це все, що створене: живе та неживе; багатства скарбниці його можна роздати всьому світові, і від цього воно не зменшиться, а стане більшим; благородство ж його невимовне”. Образ цього юнака, так велично змальований старцем, схвилював Катерину настільки, що з цього моменту вона думала тільки про нього та мріяла стати його дружиною.
Учень 4. Благочестивим життям та молитвами Катерина досягла такого стану, що їй дано було побачити в чудесному видінні цього прекрасного юнака, тобто самого Ісуса Христа. Він подарував дівчині обручку та сказав їй: “З цього дня приймаю тебе в наречені, наречені вічні; да не буде у тебе віднині жениха земного”. Сталося так, що заручитися з красунею Катериною зажадав сам імператор Максиміліан – язичник, який приїхав до Александрії та закохався у дівчину. Але Катерина не тільки не зрадила Ісусові, але й привернула до нього імператрицю, улюбленого полководця імператора з його охоронцями, а також філософів, які прийшли переконати Катерину у перевагах віри язичників. Усі її послідовники прийняли мученицьку смерть. Останньою було жорстоко страчено й саму Катерину. Через кілька років християни знайшли останки мучениці й поховали їх. Місце страти Катерини й сьогодні показують в Олександрії туристам. Давні християни цього міста встановили мармурову колону, на якій висікли зображення святої великомучениці. Ця колона і зараз стоїть у храмі св. Сави. В Україні ставлення до Катерини, як і до інших святих великомучениць, було особливим: довірливим і житейським. Отже, не випадково свято Катерини називали святом дівочої долі. Наші пращури свято вірили, що при народженні людини Бог неодмінно посилає їй і долю – добру чи лиху. Напередодні цього дня, ввечері, розпочиналися дівочі гадання.
(Зображення на мультимедійному екрані. Ікона Великомучениці
Катерини та ілюстрації, які відтворюють картини дівочих гадань).
Вчитель. Про що ж хотіли дізнатися дівчата?
Учень 5. Ворожили про майбутню долю. Під “долею” мався на увазі шлюб. Найчастіше дівчата крали у чужому садку гілочку вишні чи сливи і ставили її у воду або в горщик із землею на покуті. Якщо до Різдва гілочка розквітала, то це означало, що цього року дівчина вийде заміж. У такий же спосіб ворожили про здоров’я або смерть членів сім’ї в наступному році. Для цього в воду ставили гілочки за кількістю членів сім’ї, позначаючи їх кольоровими нитками. Чия гілка розквітне, той довго житиме, чия всохне – захворіє або помре. З вечорницями на Катерину пов'язаний ще один своєрідний обряд. Зібравшись в якій-небудь хаті, дівчата варили спільну вечерю – кашу з пшона і маку. Горщик з кашею обгортали новим рушником, виносили на подвір’я, по черзі вилазили на ворота, тричі вигукуючи: “Доле, де ти?!” Якщо в цей час обізветься півень, дівчата радіють, бо “доля обізвалась”. Якщо ж ні – сумували, “доля оглухла, не чує мого голосу”. Ще гірше, коли зірка з неба падала. “Погасла доля”, – злякано шептали дівчата.
Вчитель. Серед зимових свят поетичністю й неповторністю виділяється день Андрія. Відзначається 13 грудня і відповідає церковному святу Андрія Первозданного. Свято в народі ще називають Калита.
Це молодіжне свято близьке за змістом до Катерини. Молодіжні зібрання були наповнені веселощами, розвагами і подекуди називалися великими вечорницями. Для цього свята є характерною певна “карнавальна свобода”. В цю ніч, як і в новорічну, негласно дозволялися деякі прояви антигромадської поведінки, які в інший час гостро засуджувалися і навіть підлягали покаранню за звичаєвим правом. “Порушниками порядку” зазвичай виступали парубки та підлітки. А що ж вони робили?
Учень 6. Парубки знімали з воріт хвіртки і заносили на край села, підпирали кілком двері хати, вилазили на стріху і затикали димар, пускали в нього горобців тощо. Особливо звитяжним вважалося вміння підняти воза і поставити його на чиюсь хату. Такі ритуальні безчинства творили здебільшого на подвір’ях, де були дівчата на порі
Вчитель. Тепер вже знаємо про ці витівки, то будемо обережними. По селах ця традиція збереглася до нашого часу. Веселе свято Андрія. А ви знаєте, яке свято приходило після нього?
Учень 7. На другий день після Андрія святкували колись пророка Наума. Наші предки вважали, що в день святого Наума добре починати вчити дітей: наука на ум іде. “Наум був чоловік мудрий, дай Боже, щоб і ти в мене не дурний на світі ріс”, – промовляв батько до сина, відсилаючи того до школи. А тоді прямував батько до церкви і ставив свічку перед образом пророка Наума, промовляючи: “Святому на пошану, а моєму синові на розум”.
(Зображення на мультимедійному екрані. Ікона пророка Наума).
Вчитель. О, в цьому щось є. Треба мені розповісти вашим батькам про це свято, може і вони попросять святого Наума, щоб їхня дитина “за ум взялась”. А яке свято наступне?
Учень 8. 17 грудня – день Великомучениці Варвари. Народна легенда каже, батько святої Варвари був дуже багатою та знатною людиною. Він рано втратив дружину (вона померла), тому всю свою любов віддавав доньці. Але навіть ця несамовита любов не врятувала непокірну доньку від страшної батьківської кари. Він був язичником, а вона – християнкою. Тому він віддав її правителю міста на тортури душевні та тілесні. Дівчина не зреклася своєї віри. Загинула вона від рук власного батька: він відрубав їй голову. За народною легендою, свята Варвара Великомучениця вишивала так красиво, що самому Ісусу Христу вишила ризу. Цей день, 17 грудня, – поворот на весну, але саме на цей день зазвичай припадає початок найсильніших морозів. Починаючи із цього дня й протягом наступних трьох, люди варять кутю й узвар – на добробут і здоров'я. У день Варвари не можна прати, білити й глину місити. Зате можна досхочу вишивати й займатися іншими справами, пов'язаними з нитками. Беручись до вишивання, дівчата хрестилися і шептали: “Свята Варвара Ісусові ризи шила і нас навчила”.
(Зображення на мультимедійному екрані. Образ Великомучениці
Варвари та ілюстрації, на яких зображені дівчата та жінки за
вишиванням).
Вчитель. А я от знаю, що після Варвари день поверта на весну. Приповідка каже, що “Варвара ночі украла, а дня приточила”. На другий день після Варвари – день преподобного Сави, а на третій – Миколая. А що ви знаєте про це свято?
Звучить пісня «А хто, хто Миколая любить». На її фоні говорить учень 9.
Учень 9. Дуже давно в місті Мірра (Італія) жив хлопець на ім'я Миколай. Він був єдиною дитиною в дуже багатій родині, але батьки померли рано. Тому Миколай став відлюдником, мрійником, звернувся до вивчення наук. Легенда розповідає, що одного разу Миколай дізнався, що на околиці міста живе бідна дівчина, яка не може вийти заміж тільки тому, що не має посагу. Хлопець вирішив зарадити біді дівчини. Уночі він прийшов у її дім і непомітно підкинув пакунок із необхідною сумою грошей їй у вікно. Ясна річ, бідна дівчина вирішила, що це втручання неземних сил, і містом поширилася чутка, що янгол спустився з неба й допоміг закоханим. Це була найщасливіша подія в житті Миколая, він зрозумів, що його призначення – робити добро.
Ще багато добрих справ зробив Миколай, і весь час він ховався, не виказував свого імені, а місто дивувалося все більше. Але люди дуже цікаві, тому й вистежили хлопця. Коли вони дізналися, хто насправді цей добродій, то зробили його своїм єпископом. По смерті
він був канонізований. За переказами, навіть його святі останки мають надзвичайні властивості: вони зберігаються нетлінними й виробляють чудесне мирро, від якого багато людей зцілилися. Напередодні 19 грудня (а саме цього дня святкуємо день святого Миколая) до дітей має завітати святий Миколай і покласти під подушки або в чобітки миколайчики – приємні подарунки від доброго святого за гарну поведінку протягом року. За радянських часів це свято було частково забуте, традиції зберігалися тільки в Західній Україні. Натомість зараз відбувається надзвичайно швидке відродження таких приємних національних традицій. На честь цього святого названо велику кількість церков по всій Україні.
Вчитель. Клімат змінюється. Нам загрожує глобальне потепління. Колись саме в цей час на Україні випадали великі снеги, починалися справжні морози. Тому у приповідках говорили: “Варвара снігом постелить, Сава загладить хуртовиною, а Микола – морозом придавить!” У наші дні цього не скажуть. Але ось про святого Миколая багато хто знає і нині. Я – знаю! А ви ?
Учень 10. Миколая завжди чекають слухняні діти. Я завжди чекала з великим нетерпінням це свято. Та й зараз чекаю.
Вчитель. А ви отримали цього року подарунки на Миколая? А може хтось таки знайшов лозинку під подушкою? Отже, після святого Миколая (19 грудня) йшла ще ціла низка зимових свят: Різдво Христове (7 січня), Святої Маланії (13 січня), святого Василя (14 січня), святого Йордану-Водохреща (19 січня).
(Зображення на мультимедійному екрані. Дата та назва народних
свят).
Всі ми зараз уявно перенесемося в минуле, в ті часи, коли наші прадіди радо зустрічали прихід різдвяних свят, Нового року, здоровили один одного, зичили щастя, радості, добробуту, возвеличували в колядках, щедрівках людину-трудівника. Хочу запросити всіх вас у своєрідну Різдвяну енциклопедію.
І перше слово яке нас цікавить – Різдво.
Учень 11. Різдво – день народження Ісуса Христа – велике свято. З дня народження Ісуса Христа певний період християни вітаються один до одного словами: “Христос родився!”, “Славімо його!”
Вчитель . Повертаємося до нашого різдвяного енциклопедичного словника. Що ж означає слово “свят-вечір”?
Учень 12. Свят-вечір (багата кутя, вілія, коляда) – вечір 6 січня напередодні Різдва. З ним було пов'язано багато звичаїв і обрядів.
Вчитель. Одним _____із звичаїв наших предків був звичай ставити на святвечір на покуті дідуха – сніп із жита, пшениці або вівса. Крім дідуха на покуті клали хліб, кутю – це каша з пшеничної або рисової крупи, підсолоджена медом, а також узвар – компот із сухофруктів: груш, слив, вишень, яблук тощо.
Одним із звичаїв наших предків, який зберігся до нашого часу, є підготовка 12 традиційних пісних страв. А які страви готують на свят-вечір у вашій сім’ї?
Діти відповідають.
Вчитель. А що таке колядування?
Учень 13. Колядування – давній звичай зимових (переважно різдвяних) обходів із виконанням величально-поздоровчих пісень (колядок) і речитативних формул (віншівок).
Вчитель. А що було традиційним атрибутом різдвяного обряду колядування?
Учень 14. Зірка – тому, що саме “віфлеємська зірка” сповістила всім про народження Ісуса Христа. Під час колядування наші предки використовували театралізований обряд – гру з масками, яка дійшла до нашого часу. Головним персонажем була “Коза” – перевдягнений парубок у вивернутому кожусі з дерев’яним макетом голови тварини. Центральним моментом був танець, під час якого коза “вмирала” та “воскресала”, що символізувала циклічний круговорот часу – закінчення старого та прихід нового року.
Вчитель. А чи ходили ви колядувати цього року? І як саме ви колядували?
Дівчата виконують колядку.
Наступним святом Різдвяного циклу був Новий рік, або свято Василя. Василь приходив не сам, а з дівчиною Маланкою. Увечері хлопчики та дівчатка поодинці чи гуртом обходили сусідів і родичів, щоб защедрувати. Ті, у свою чергу, обдаровували збереженими з осені яблуками, ліщиновими горіхами, гарбузовим чи соняшниковим насінням. Тих, хто приходив пізніше, частували гречаними млинцями. Розкажіть щедрівку, з якою ви ходили щедрувати.
Діти розказуть щедрівку.
Вчитель. На крилах Різдвяних колядок та щедрівок, віншівок пролетіло свято 13 січня – святої Маланії та 14 січня – святого Василя перший день “старого нового року”. Наступне зимове свято – це Водохреща. 19 січня – свято Хрещення Господнє. Інша назва цього великого православного свята – Богоявлення, бо під час Хрещення Ісуса Христа у воді ріки Йордань на нього зійшов у вигляді голуба Святий Дух. А ще це свято називають
Водохреща, Йордань, бо головна подія Хрещення – освячення води. В переддень Хрещення воду освячували у храмах, а саме в день Хрещення – на найближчій річці чи озері. Для цього на ставку чи річці вирубували велику ополонку – Іордань і поряд ставили хрест з льоду. Вода в цей день набирала магічних сил, тому найсміливіші роздягалися і купалися у крижаній воді для того, щоб очиститись від гріхів та зцілитись від хвороб. А звідки походить це свято?
Учень 15. Насправді хрещення Ісуса Христа відбулося через тридцять років після Різдва. Хрестив його чоловік на ім'я Іоанн. Іоанн Предтеча жив у пустелі, носив одяг з верблюжої шерсті та весь час проводив у молитві. Їв він дуже мало. Бог велів йому йти на річку Йордан і сповістити людям про те, що скоро з'явиться Спаситель. Він говорив: «Покайтеся! Христос уже на землі!». Хто його слухав, того Іоанн хрестив у річці Йордан. Тому його християни називають Іоанном Хрестителем.
Коли Ісусу Христу сповнилося тридцять років, він також прийшов з міста Назарета до пророка хреститись. Іоанн Хреститель знав, що Христос ніколи не робив гріхів і саме він є Спасителем. Тому він став утримувати його: «Мені треба від Тебе хреститись, а не Тобі від мене».
Але Ісус Христос наполягав на хрещенні не тому, що це Йому потрібно, а для того, щоб освятити воду та зробити її джерелом освячення людини: «Допусти це тепер, тому що так належить виконати всю правду». І хрестився. Коли ж він виходив з води, небо відкрилось, і Дух Святий у вигляді голуба зійшов на Ісуса Христа. А з неба пролунав голос Бога Отця: «Це - Син Мій улюблений, в Якому Моє благовоління».
З тих пір і до наших часів у пам'ять про хрещення Ісуса Христа 19 січня ми святкуємо Водохреща. У церкві, а також на річці чи на озері після молитви віруючих Бог освячує воду, як колись освятив її Ісус. Свята вода, якщо з вірою прийняти її, допомагає хворим і здоровим, дає сили та зціляє від хвороб.
Хрещення - це дуже важливий день у житті. Людина немовби знову народжується на світ. Людська душа отримує від Бога благодать, силу творити добро і стає ближчою до Бога. Після хрещення в людини починається нове життя. Бог допомагає їй у всіх добрих справах. А ми самі також намагаємось творити добро, виконувати Божі Заповіді.
Вчитель. На другий місяць зими випадає одне із найбільших і найшанованіших церковних свят —Стрітення, яке відзначають 15 лютого. А ще цей день був змаганням для Зими і Весни. Саме 15 лютого вони зустрічалися і починали змагатися. Якщо бабуся Зима переможе, то довго іще буде холодно, а якщо красуня Весна візьме гору, то повер¬не на тепло.
Учень 16. Ця зустріч була пишна і радісна, водили хороводи, співали пісні які прославля¬ли родючу землю і весняну працю, проганяли зиму, прославляли рідну природу, що прокидається від зимо¬вого сну.
Стрітення відзначали наші бабусі і дідусі. Ще це свято називають Зимобором або Громниці. Назва цього свята походила від стародавнього звичаю освячення цього дня громничних свічок, яким приписувалась велика магічна сила.
Таку свічку запалювали відразу як поверта¬лись із церкви, «аби весняна повінь не пошкодила посівів І щоб мороз дерев не побив».
Запалювали її і літом, під час небезпечних гроз, як оберіг людей, тварин, споруд від блискавки.
Учень 17. Святили на Стрітення, крім свічок, і воду. Ця вода вважалася цілющою, її набирали у нову невжи¬вану посудину і зберігали за образами протягом року. До¬помагала вона від різних хвороб. Стрітенською водою батьки благословляли синів на військову службу, на війну; чумаків — у далеку дорогу, й будь-кого, хто вирушав у далекі й небезпечні мандри. У господарстві нею кропили худобу, коли вперше виганяли на пасовище, а пасічники — вулики і бджіл, щоб не заїли чужі комахи та не напав гнилець.
Вчитель. А яке останнє зимове свято ви знаєте, яке відмічають цілий тиждень?
Учні. Масляна.
Вчитель. А що ви знаєте про Масляну.
Учень 18. Масляна (інші локальні назви Масниця, Пущення, Запусти, Колодій, Заговини, Сирний тощо) – останній перед Великим постом тиждень – популярне народне свято, що дійшло до наших днів ще з язичницьких часів. Протягом Масляної проводились різноманітні обряди, гостини, гуляння. Молодь, приміром, в складчину влаштовувала вечорниці, де під час гулянь "для науки" прив'язували колодки-поліна тим парубкам і дівчатам, які не одружилися в попередні м'ясниці (період від Водохреща до Масляної). Щоб відкупитись від молодіжної громади "винуватці" ставили могорич. За іншим звичаєм, у понеділок Масниці заміжні жінки ходили по домівках та прив’язували „колодки” тим матерям, котрі не поодружували своїх дітей (звісно, тих, котрі вже були „на порі”) впродовж останніх м’ясниць.
В інших регіонах наряджали таким чином „стару бабу”, з якою всі танцювали, а потім проводжали з хати в сіни, а звідти заводили перевдягненого „старого дідуся”, що символізувало проводи Масляної і зустріч Посту: "Масляна, Масляна, яка ти мала, - якби ж тебе сім неділь, а посту одна", - жартували люди.
Обрядова їжа на Масляну — вареники з сиром і сметаною, гречані млинці. Оскільки вареники цього тижня годилося варити щодня, то й приповідка народилася: "Вареники доведуть, що і хліба не дадуть”.
Учень 19. Кожний день Масниці має певне значення, назву та цікаві звичаї:
ПОНЕДІЛОК
У цей день, жінки ішли до корчми і розпочинали свято Масляни. Якщо ж до їх компанії хотіли долучитись чоловіки, то їм на шию чіпляли колодку, зняти яку можна було лише поставивши могорич. У понеділок лаштували веселі гойдалки, крижані спуски на санчатах. Першій спечений в цей день млинець віддавався бідним на спомин померлих.
ВІВТОРОК
Жінки знову йшли до шинку. Після гуляння в шинку всі виходили на вулицю, де влаштовувались веселі забави, які тривали майже весь день. У вівторок ходять у гості, парубки виглядають невіст, а дівчата суджених.
СЕРЕДА
У цей день тещі частують своїх зятів млинцями.
ЧЕТВЕР
У давнину, у четвер, проводили „бійки”. Усі вибиті зуби чи зламані ребра вважалися на „добру подію”.
П’ЯТНИЦЯ
У цей день зять повинен почастувати свою тещу. П’ятниця так и називалася – „тещині вечірки”. Після цього зятю належало покатати свою тещу вулицями села або ж міста. При чому дорогу обирають залежно від характеру тещі - злу та сварливу везуть по нерівній дорозі і, навпаки, якщо теща лагідна, то і дорога рівна, немов струна.
СУБОТА не позначена цікавими обрядами.
ПРОЩЕНА НЕДІЛЯ
В останній день Масляної готуючись до Великого посту годилося йти до родичів і сусідів та просити прощення за всі провини та нанесені образи, бо постування передбачало не стільки обмеження в їжі (не їли м'ясного, молочного, риби та яєць), скільки духовне очищення і примирення. Тому цей день ще називали Пущенням.
Перед початком Посту також поминали померлих (так звані "зимові діди"), залишаючи на ніч на столі вареники та ритуальне коливо (яке, інколи, іменували ще "страшною четвертою кутею"), що загалом мало полегшити прихід весни.
Розпочинався новий відповідальний життєвий цикл, але всі вже відчували наближення весни, адже знали: "Не до Різдва йде, а до Великодня".
Вчитель: А зараз ми б з учнями хотіли почастувати вас млинцями, адже зараз Масляна.
Вчитель: Дійсно. Наша віртуальна мандрівка “Зимові народні свята” закінчилася. Сподіваємося, що присутні залишилися задоволеними від того, що побачили, почули, запам’ятали. Мені хочеться завершити нашу зустріч такими словами: У всіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світі, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку та пристановища, бо він загублений для свого народу. У нашого українського народу існує повір’я, що від тих батьків, які не дотримуються звичаїв, родяться діти, що стають вовкулаками. Вовкулака – це завжди похмурий, завжди чимось незадоволений чоловік; в день святого Юрія він перекидається вовком, бігає разом з іншими звірами по лісі, і має лише опасок на своїй довгій кудлатій шиї; а в день зимового Миколи – він знову перекидається чоловіком. Вовкулака, будучи в людській постаті, до церкви не ходить, з людьми не вітається і звичаїв людських не знає. Я сподіваюсь, що серед нас таких немає. Тож вивчайте звичаї, традиції, вірування свого народу, втілюйте їх в своє життя, бо вони – прекрасні. І тоді вони стануть невмирущими, бо ви зможете їх передати своїм дітям. Не забувайте, що все це – духовна скарбниця нашого народу, а отже – і наша з вами. Шануймося! І все у нас буде гаразд! Наша Україна ще стане однією з найкращих держав Європи. Ви ж – її майбутнє. Завжди пам’ятайте про це!
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |